Останнє у категорії Уроки етикету

Моральні цінності є тими орієнтирами, що вказують загальний напрям життя. Проте кожна людина має власну долю, робить безліч справ, у нас різні характери, неоднакові умови, в яких ми живемо, та й спілкуємося ми з дуже різними людьми. У найрізноманітніших життєвих ситуаціях нам часто доводиться обирати між «хочу» й «треба». Підкоряючись певним вимогам, виконуючи різноманітні завдання, ми прагнемо досягти належного (бажаного, такого, як треба). Усвідомлення таких вимог та практичних завдань називають обов'язком.

Внутрішній світ іншої людини існує реально й незалежно від нас,1але ми не можемо відчувати його безпосередньо - не можемо побачити, почути, дослідити за допомогою приладу. Ми довідаємося про нього лише спостерігаючи, як та чи інша людина виражає себе - поглядом, словом, учинком, мімікою, рухом руки й тіла. Самі (по собі всі ці рухи нічого не говорять - ми все життя вчимося читати їх, учимося осягати чужу душу. Це так, як ми вчимося читати: адже й лінії на папері теж не говорять, але ми навчаємося розуміти прихований у них зміст.
Почуттю не можна навчити у точному значенні цього слова, але почуття можна передати, їм можна заразити, його можна викликати. Любов'ю своєю людина викликає відповідне почуття любові в того, хто ніколи не відчував її. Пристрастю до знання людина надихає оточуючих. Учитель любов'ю до свого предмета захоплює й нас.
Отже, вчитися почуттю можна, треба тільки відкритися душею назустріч усьому людському, що оточує нас, відгукнутися.

Споконвіку для здійснення релігійних обрядів люди будували спеціальні споруди - храми (церкви, собори, костели, дзвіниці, кірхи, мечеті, синагоги, пагоди). Зовнішній вигляд таких споруд істотно відрізняється від інших будівель. Так, над православним храмом підноситься баня (купол), що символізує небо. Баня закінчується вгорі главою, на який височіє хрест. Над входом до храму часто споруджають дзвіницю, тобто вежу, на якій закріплені дзвони. Дзвони скликають віруючих на молитву та сповіщають про найважливіші моменти богослужіння.
При вході до храму ззовні влаштовується паперть (майданчик, ґанок). Усередині храм ділиться на три частини: 1) притвор, 2) власне храм (середня частина храму, де стоять віруючі) і 3) вівтар, де священики проводять богослужіння і де знаходиться найголовніше місце в храмі - святий престол. Вівтар відокремлений від середньої частини храму іконостасом, що складається з декількох рядів ікон і має троє врат; середні врата називаються царськими. Через царські врата нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів.
Читання та спів молитов у храмі за встановленим порядком, на чолі зі священнослужителем, називається Богослужінням.

Найзмістовніша бесіда втрачає дуже багато, якщо мова співрозмовника забруднена жаргонними словами, якщо наголос, вимова й інтонація ріжуть слух. Треба, намагатися говорити ясно, спокійно й стримано, в помірному тоні. За дуже швидкою мовою важко стежити, від дуже повільної — стаєш нетерплячим. Кожне сказане слово, склад і звук повинні звучати ясно. Негарна манірна мова, в якій, наприклад, намагаються розтягнути «по-іноземному» голосні звуки, вимовляють через ніс тощо.
Всі дефекти мови, які не залежать від органічних недоліків (а іноді навіть і такі), можна виправити, старанно тренуючись.
Дратує, коли співрозмовник при розмові постійно вживае слова-паразити «розумієш», «от», «між іншим», не кажучи вже про непристойні слова. Неввічливо виражати своє ставлення до чогось вигуками «ага», «угу», «гм», «ого» тощо.
Убога мова, що пістрявіє модерними неологізмами, такими, як «рубати» замість «їсти», «кімарити» замість «спати» тощо. Хто любить свою рідну мову, не перекручуе її.
Щодо іноземних слів, то їх можна вживати лише тоді, коли знаеш їхнє правильне значення й вимову.

Відвідувач виставки і музею залишає в гардеробі разом з верхнім одягом парасолю, портфель, сумку, пакети та інші речі.Безглуздо й марно швидко перебігати по залах музею.Треба вибрати для огляду або окремі твори, або творчість одного художника, або якийсь відділ. У виставочний зал заходять тихо, не турбуючи інших.Для огляду творів не стають перед іншим відвідувачем або надто близько до нього.Поводитися треба так, щоб своєю присутністю нікого не турбувати ;не говорити голосно , не сміятися, не кашляти, не сякатися тощо. Забороняється торкатися експонатів.Якщо ви ходите по музею в супроводі екскурсовода, то його пояснення треба слухати мовчки навіть тоді, коли вони вам нецікаві. Нечемно розмовляти з сусідом чи робити свої зауваження. Коли у вас є питання, з ними треба звертатися під час паузи. Критикуючи мистецтво , треба бути обережним. Освічена людина звичайно скромна у висловленні своїх вражень. Тому , якщо ви зіткнетеся з художнім твором , задум і краса якого вам не зрозумілі, не поспішайте судити за першим враженням, насамперед утримайтеся від зневажливого ставлення до художника і твору.